Те, що відбувалося сьогодні в Москві, не має нічого спільного ні з демократією, ні з правом, ні із здоровим глуздом. Коментувати це дійство важко хоча б тому, що воно змусило багатьох з нас, українців, як і увесь цивілізований світ, здригнутися від усвідомлення реальності, в якій сьогодні живе Росія.
Ні, я не маю на увазі асоціацію з XXV з’їздом КПРС та всеобщий одобрямс, який панував у залі.
Те, що змусило світ здригнутися, є реальне відродження російського імперіалізму, для якого немає нічого святого – ні міжнародно визнаних кордонів суверенних держав, ні прав і свобод людини, ні міжнародних зобов’язань.
Сьогоднішній виступ Володимира Путіна дуже рельєфно продемонстрував наскільки реальною є загроза Російської Федерації для цивілізованого світу та міжнародної безпеки.
Промова В.Путіна була побудована на відвертій брехні та перекручуванні історичних фактів. Особливо цинічно прозвучала теза про те, що більша частина кримських татар на так званому "референдумі" підтримала приєднання Криму до Росії. Як відомо, кримські татари неодноразово відкрито заявляли, що вважають цей референдум незаконним.
Відвертою неправдою є твердження про те, що Росія "не вводила свої війська до Криму" та не перевищувала їх дозволеної граничної чисельності. Всупереч відповідним українсько-російським угодам ці війська проникали в Крим усіма можливими шляхами та без жодних погоджень пересувалися усією територією Криму.
Такі дії Росії, яка свого часу виступила гарантом територіальної цілісності України, чітко демонструють реальне обличчя нинішнього російського режиму, відкривають шлях до силового перегляду міждержавних кордонів, змін у режимі нерозповсюдження зброї масового ураження, нівелювання усіляких міжнародних гарантій та хаосу у міжнародних відносинах.
На жаль, першою жертвою такої агресивної імперської політики Кремля стала Україна. Мусимо, на жаль, усвідомити, що на цьому він навряд чи зупиниться.
Ми закликаємо усе світове співтовариство врахувати уроки історії, які свідчать, що саме з потурання таким діям, спроб умиротворення агресора, яким сьогодні неприховано виступає Російська Федерація, починалися глобальні конфлікти, які призводили до колосальних людських жертв та матеріальних втрат. Тому звертаємося до усіх відповідальних держав та міжнародних організацій із наполегливим закликом вжити дійсно дієвих заходів проти агресора.
Ми ніколи не визнаємо Угоду про прийняття півострова Крим до складу РФ і вживатимемо всіх можливих міжнародних правових заходів для повернення статусу-кво.
***
Міністерство закордонних справ України висловлює рішучий і категоричний протест проти визнання Російською Федерацією самопроголошеної Республіки Крим як суб’єкта міжнародного права.
Такі дії російської сторони не відповідають міжнародним зобов’язанням Російської Федерації за багатосторонніми і двосторонніми договорами, які гарантують територіальну цілісність України, недоторканність і непорушність її кордонів та невтручання у внутрішні справи нашої держави.
Незалежність цього утворення була проголошена нелегітимним органом за результатами антиконституційного референдуму, проведеного з кричущими порушеннями демократичних стандартів проведення референдумів, які були розроблені в рамках ОБСЄ і Ради Європи та становлять невід’ємну частину принципів і цінностей цих міжнародних організацій. Визнавши самопроголошену Республіку Крим «суверенною і незалежною державою», Російська Федерація тим самим грубо порушила свої обов’язки і зобов’язання, що випливають з факту її членства у цих міжнародних організаціях.
Визнання Росією незалежності самопроголошеної Республіки Крим має одну єдину мету – створити псевдоправові підстави для анексії цієї частини території України та її інкорпорації до Російської Федерації.
Проте юридичне значення цього акту в умовах неспровокованої збройної агресії Росії проти України та російської військової окупації Кримського півострова є нікчемним. Сучасне міжнародне право не визнає насильницьке приєднання державної території як правомірний спосіб її набуття.
Україна і весь цивілізований світ ніколи не визнають нелегітимно проголошеної незалежності Криму та його насильницького відторгнення від території нашої держави.
***
Коментар МЗС України щодо постанови «Про незалежність Криму» від 17 березня 2014 року
17 березня 2014 року нелегітимним складом Верховної Ради Автономної Республіки Крим була прийнята постанова «Про незалежність Криму». У зв’язку з цим Міністерство закордонних справ України заявляє наступне:
1. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, ухваливши постанову від 6 березня 2014 року №1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму», порушила конституційний принцип територіальної цілісності України та вийшла за межі своїх повноважень, встановлених Конституцією України, Конституцією АР Крим та іншими законодавчими і нормативно-правовими актами.
Факт порушення був чітко встановлений Конституційним Судом України, який у рішенні від 14 березня 2014 року №2-рп/2014 визнав згадану постанову неконституційною, внаслідок чого вона втратила чинність.
2. Враховуючи рішення Конституційного Суду України, 15 березня 2014 року Верховна Рада України ухвалила постанову №891-VII, якою постановила достроково припинити повноваження Верховної Ради АР Крим, внаслідок чого остання втратила будь-яку легітимність.
3. Незважаючи на правомірні дії України як територіального суверена під юрисдикцією якого перебуває АР Крим, самопроголошена влада Кримського півострову 16 березня 2014 року провела плебісцит, який порушує не тільки чинне законодавство України, але й фундаментальні норми міжнародного права, закріплені у Статуті ООН, Статуті Ради Європи, Заключному акті НБСЄ 1975 року та інших підсумкових документах НБСЄ/ОБСЄ, Угоді про створення Співдружності Незалежних Держав від 1991 року тощо.
Численні докази, включаючи матеріали фото і відеозйомки, свідчення очевидців подій, в тому числі громадян іноземних держав, доводять, що умови проведення так званого «референдуму» не відповідали демократичним стандартам проведення референдумів, які були розроблені в рамках ОБСЄ і Ради Європи.
Серйозні застереження щодо вільного волевиявлення населення цього регіону України викликає також той факт, що з 26 лютого 2014 року АР Крим de facto знаходиться під окупацією військових підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
4. Спираючись на результати цього псевдодемократичного «волевиявлення», Верховна Рада АР Крим, повноваження якої було припинено у конституційний спосіб, 17 березня 2014 року видала постанову, де «проголосила Крим незалежною суверенною державою, у якій місто Севастополь має особливий статус», та звернулась до Організації Об’єднаних Націй та всіх держав із закликом «визнати незалежну державу, створену народами Криму».
5. Враховуючи те, що незалежність Криму була проголошена нелегітимним органом за результатами антиконституційного референдуму, проведеного з кричущими порушеннями загальноєвропейських норм і стандартів проведення референдумів, Міністерство закордонних справ України звертається до всіх членів міжнародного співтовариства з наполегливим проханням утриматись від міжнародного визнання «Республіки Крим».
6. Міністерство закордонних справ України наголошує на тому, що у сучасному міжнародному праві загальноприйнятим є обов’язок держав не визнавати самопроголошені псевдодержавні утворення або будь-яку ситуацію, пов’язану з їхнім існуванням, якщо вони є результатом протиправного застосування сили. Opinio juris з цього питання неодноразово висловлювалось у конвенційних та декларативних міжнародних інструментах, у практиці держав, арбітражних та юрисдикційних органів.
7. Проголошення незалежності «Республіки Крим» є безпосереднім наслідком застосування проти України сили і погрози силою зі сторони Російської Федерації, що, з огляду на статус Росії як ядерної держави, має особливо небезпечний характер як для територіальної цілісності і незалежності України, так і для міжнародного миру та безпеки в цілому.
Проявом застосування проти України сили і погрози силою стала військова окупація підрозділами Збройних Сил Російської Федерації Автономної Республіки Крим за два тижні до проведення плебісциту.
Відповідно, Міністерство закордонних справ України стверджує, що на підставі звичаєвої норми міжнародного права у членів міжнародного співтовариства виникло зобов’язання не визнавати Крим як суб’єкта міжнародного права, в тому числі не визнавати жодної ситуації, договору або домовленості, які можуть бути створені або досягнені щодо цієї території.
8. Міністерство закордонних справ України наголошує на тому, що порушення цього зобов’язання, тобто міжнародне визнання «Республіки Крим», проголошення якої позбавлено як конституційного, так і міжнародно-правового підґрунтя, означатиме, що суб’єкти такого визнання у свою чергу вчиняють міжнародно-протиправний акт, порушуючи фундаментальні норми міжнародного права та загальновизнані принципи співжиття держав.
***
Що стосується заяви МЗС РФ про Групу підтримки для України від 17 березня 2014 року, Міністерство закордонних справ України розглядає її як відвертий прояв втручання у внутрішні справи України, яке суперечить фундаментальним нормам міжнародного права та загальновизнаним принципам співжиття держав. Як уже неодноразово відзначалось українською стороною, така практика є абсолютно неприйнятною, вона не повинна застосовуватись як у двосторонніх українсько-російських відносинах, так і у багатосторонньому форматі по відношенню до України. Дух та зміст пропозицій Російської Федерації грубо порушують вимогу пункту 7 статті 2 Статуту ООН, який закріпив заборону «на втручання в справи, які належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави».
Конкретизуючи це положення Статуту ООН, Декларація «Про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин держав у відповідності з Статутом ООН» 1970 року, встановлює, що «жодна держава не може ні застосовувати, ні заохочувати застосування економічних, політичних заходів або заходів будь-якого іншого характеру з метою добитись підпорядкування собі іншої держави у здійсненні нею своїх суверенних прав і отримання від цього будь-яких переваг.»
Розкриваючи значення принципу невтручання у рішенні від 1986 року по справі про військову і воєнізовану діяльність в Нікарагуа і проти Нікарагуа, Міжнародний суд ООН вказував, що «згідно із загальновизнаними формулюваннями, цей принцип забороняє будь-якій державі чи групі держав втручатись прямо або опосередковано у внутрішні або зовнішні справи іншої держави. Таким чином, незаконне втручання повинно стосуватись питань, щодо яких принцип державного суверенітету дозволяє кожному з них визначатись самостійно. До таких питань належить вибір політичної, економічної, соціальної і культурної системи, визначення зовнішньої політики. Втручання є неправомірним, якщо у зв’язку із здійсненням такого вибору, який має робитись вільно, застосовуються методи примусу. Цей елемент примусу, будучи складовою забороненого втручання та формуючи саму його сутність, є надзвичайно очевидним у випадку застосування сили, у прямій формі військової акції або у опосередкованій формі, підтримки підривної або терористичної діяльності в середині іншої держави». (ICJ, Case Concerning Military and Paramilitary Activities in and against Nicaragua (Nicaragua v. United States of America). Judgment of 27 June 1986, I.C.J. Reports 1986, p. 108).
З огляду на те, що «план врегулювання», запропонований Російською Стороною, передбачає нав’язування Україні елементів, які є непритаманними українській державності (федералізація, державна двомовність, подільність державної території), а також на те, що передумовою його реалізації є визнання псевдореферендуму, який відбувся 16 березня 2014 року в Автономній Республіці Крим, та фактичної анексії Росією Кримського півострову, цей документ не може розглядатись Українською Стороною інакше, ніж чергова спроба Російської Федерації, підпорядкувавши собі Україну у здійсненні її суверенних прав, скористатись «l’état de faiblesse» Української Держави для того, щоб неправомірним шляхом отримати територіальні прирощення. Застосувавши примус у вигляді окупації частини території Україні, політичної та економічної підтримки дій кримських сепаратистів, що підривають засади української державності, Російська Сторона перешкоджає Україні самостійно зробити вибір політичної, економічної, соціальної та культурної системи координат, в рамках якої повинно жити українське суспільство, та визначати пріоритети своєї зовнішньої політики.
Особливе обурення викликає той факт, що, всіляко ігноруючи зобов’язання співробітничати у відверненні та врегулюванні конфліктів і ситуацій, які зачіпають інтереси обох сторін, встановлене статтею 4 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року, російська сторона намагається «сприяти врегулюванню української кризи» без участі України та за її спиною. Демонстративно не визнаючи легітимність Уряду України, Російська Федерація прагне відродити практику «Священного союзу» та «європейського концерту», згідно з якою «великі держави» вирішували долю «малих», змінюючи їх форму державного устрою, правління, політичної, економічної та культурної організації на власний розсуд та згідно з власними інтересами. У зв’язку з цим, Міністерство закордонних справ України нагадало Російській Федерації, що відповідно до Статуту ООН у ХХІ сторіччі усі держави є юридично рівноправними і як рівноправні члени міжнародного співтовариства мають право не тільки самостійно визначати свій внутрішній устрій та зовнішню політику, але й повністю та ефективно брати участь у міжнародному процесі прийняття рішень. Волюнтаристське виключення з нього України є неприпустимим і неприйнятним.
Міністерство закордонних справ України має серйозні сумніви щодо спроможності Російської Федерації у майбутньому мати права і нести обов’язки держави-гаранта суверенітету і територіальної цілісності України. Грубо порушивши положення всіх міжнародно-правових актів, які гарантували безпеку України, включаючи Статут ООН, Заключний акт НБСЄ 1975 року, Біловезьку угоду від 10 грудня 1991 року, Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, та наклавши вето на резолюцію Ради безпеки ООН по Україні, російська сторона повністю дискредитувала себе і не має морального права пропонувати свої послуги у цій сфері.
Міністерство закордонних справ України вкотре підтвердило свою відкритість і готовність як до двостороннього, так і до багатостороннього переговорного процесу з метою врегулювання ситуації, яка склалась в Автономній Республіці Крим. Водночас, такі переговори можуть відбуватись лише за повноцінної участі України та на основі поваги до принципів територіальної цілісності, недоторканності і непорушності державних кордонів України та невтручання у її внутрішні справи.
Щодо «нульового» варіанту
Передусім слід зазначити, що Угода між Україною та РФ про врегулювання питань правонаступництва стосовно зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР від 1994 року не є чинною, оскільки Україна не ратифікувала цей документ. Зазначеною Угодою пропонувався альтернативний підхід до питання розподілу активів та пасивів колишнього СРСР на основі т.зв. „нульового варіанту”, який міг би полягати для України у наступному:
- Україна передає, а Російська Федерація бере на себе зобов’язання з виплати частки України у зовнішньому державному борзі колишнього СРСР станом на 1 грудня 1991 р.;
- для виплати частки України у зовнішньому державному борзі колишнього СРСР, Україна передає, а Російська Федерація приймає частку України в активах колишнього СРСР станом на 1 грудня 1991 р.
Таким чином, Угода про „нульовий варіант” мала на меті замінити основну, погоджену усіма учасниками концепцію розподілу активів та пасивів колишнього СРСР, яка базувалася на чинному Договорі про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу та активів Союзу РСР від 4 грудня 1991 р. (далі – Договір 1991 року).
Згідно з Договором 1991 року сторони гарантували право власності кожної зі сторін на належну їй частку активів СРСР, до яких входила нерухома і рухома державна власність СРСР за кордоном, золотовалютні фонди та резерви СРСР, інвестиції за кордоном, фінансові зобов’язання на користь СРСР інших держав, міжнародних організацій та інших іноземних дебіторів. Частка України у загальній сумі активів та пасивів складала 16,37% і була розрахована на основі єдиного агрегованого показника.
Отже, право кожної держави-сторони Договору 1991 року на частку в активах колишнього СРСР було обумовлено участю у погашенні зовнішнього державного боргу колишнього СРСР.
З огляду на заяву МЗС РФ щодо компенсації Україною Російській Федерації частки у зовнішньому державному борзі колишнього СРСР, Україна залишає за собою право вимагати відчуження на її користь належну їй частку активів колишнього СРСР, зокрема, у золотовалютному фонді та резервах СРСР, нерухомій та рухомій державній власності СРСР, алмазному фонді, повернення вкладів у Ощадбанк та Зовнішекономбанк колишнього СРСР.
Україна – ОБСЄ
В ОБСЄ тривають консультації держав-учасниць щодо направлення, у відповідь на звернення України, моніторингової місії ОБСЄ для відслідковування розвитку ситуації в окремих регіонах нашої держави.
Українська сторона виходить з необхідності якомога скорішого схвалення відповідного рішення Постійної Ради ОБСЄ та початку діяльності місії ОБСЄ в тих регіонах України, ситуація в яких заслуговує на окрему увагу з боку міжнародного співтовариства.
Україна - ООН
6-18 березня в Україні перебував Помічник Генерального секретаря ООН з прав людини Іван Шимонович.
У Міністерстві закордонних справ України відбулися предметні переговори стосовно розгортання в нашій країні короткотермінової місії Управління Верховного комісара ООН з прав людини з моніторингу становища у галузі прав людини з акцентом на східних та південних регіонах України, в першу чергу Автономній Республіці Крим, що пов‘язано з військовою агресією Російської Федерації в АРК. Про це було домовлено між Прем‘єр-міністром України Арсенієм Яценюком та Генеральним секретарем ООН Бан Кі-муном у ході нещодавньго візиту Глави Українського Уряду до Нью-Йорку.
Місію очолить співробітник УВПКЛ Армен Харутюнян, до її складу входитиме близько 30 осіб, і діятиме вона приблизно три місяці. Мета її діяльності полягатиме у встановленні фактів порушень прав людини, у тому числі спричинених присутністю російських військ на українській території, а також у сприянні розслідуванню трагічних подій періоду листопада 2013 р.- лютого 2014 р., пов‘язаних з проведенням масових акцій протесту. Місія діятиме у тісній співпраці з іншими правозахисними механізмами, зокрема, представниками ОБСЄ.
Україна - ЄС
16-17 березня ц.р. В.о. Міністра закордонних справ України Андрій Дещиця перебував з робочим візитом у Брюсселі з метою участі у засіданні „Україна + Група друзів України в ЄС” на рівні міністрів закордонних справ.
У рамках візиту Андрій Дещиця провів також окремі двосторонні зустрічі з Комісаром ЄС з питань розширення та ЄПС Штефаном Фюле та Віце-прем’єр-міністром – Міністром закордонних справ Словаччини Мирославом Лайчаком, а також з Генеральним секретарем НАТО Андерсом Фог Расмуссеном.
Під час зустрічі держави-члени ЄС одностайно висловилися на користь забезпечення міжнародного моніторингу в Україні, передусім південних та східних областях, шляхом започаткування відповідної Місії ОБСЄ.
Європейський Союз підтвердив підтримку територіальній цілісності України. Держави-члени ЄС одностайно підкреслили нелегітимність та незаконність т.зв. «референдуму», який відбувся в АР Крим 16 березня ц.р., і засудили наміри РФ щодо анексії регіону.
Також були підтверджені наміри України та ЄС підписати «політичну частину» Угоди про асоціацію 21 березня ц.р. у Брюсселі в рамках засідання Європейської Ради. Європейська Комісія наголосила на готовності невідкладно розпочати консультації з Україною щодо імплементації Угоди про асоціацію в цілому, що підготує підґрунтя для підписання ближчим часом решти розділів документа.
Підписання «політичної частини» Угоди про асоціацію між Україною та ЄС заплановане на 21 березня ц.р. в Брюсселі під час позачергового Саміту між Україною та Європейським Союзом і його державами членами.
З української сторони політичні положення Угоди про асоціацію підпише Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. Сторону ЄС представлятиме керівництво інституцій ЄС та глави держав або урядів держав-членів ЄС.
До «політичної частини» увійдуть Преамбула та Розділи І («Загальні принципи»), ІІ («Політичний діалог та реформи, політична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері зовнішньої та безпекової політики») та VII („Інституційні, загальні та прикінцеві положення»).
Підписання та реалізація політичної частини Угоди стане важливим чинником збереження незалежності і територіальної цілісності України. Адже ця частина, зокрема, передбачає тісну взаємодію з метою збереження безпеки і стабільності в регіоні, в т.ч. з використанням всіх наявних дипломатичних та військових каналів.
Крім того, буде створено нову структуру двосторонніх органів між сторонами, насамперед Раду асоціації та Комітет асоціації, які схвалюватимуть за взаємною згодою юридично зобов’язуючі рішення. При цьому сторони домовилися зберегти цілісність Угоди як єдиного документа.
Терміни підписання решти розділів (юстиція, свобода і безпека; секторальне та фінансове співробітництво, поглиблена та всеохоплююча ЗВТ) будуть визначені на більш пізньому етапі.
Відкладення підписання розділів щодо секторального співробітництва та ЗВТ пов’язано з необхідністю підготовки до їхньої ефективної імплементації, оскільки саме ці розділи містять найбільш масштабні зобов’язання України щодо впровадження реформ та адаптації європейських принципів та стандартів. Крім того, потрібно додатково належним чином врахувати всі існуючі ризики та виклики, пов’язані із започаткуванням функціонування поглибленої та всеохоплюючої ЗВТ, в т.ч. для торгівлі з іншими ключовими для України партнерами.
Разом з тим ЄС схвалив рішення щодо можливості введення Євросоюзом в односторонньому порядку окремих положень частини Угоди щодо ЗВТ стосовно українських експортерів, тобто «автономних торговельних заходів». Це - зниження тарифів та відкриття тарифних квот у торгівлі товарами до рівнів, передбачених парафованою Поглибленої та всеохоплюючої ЗВТ. Очікуємо, що це призведе до швидкого позитивного ефекту у вигляді суттєвого збільшення експорту українських товарів до ЄС та додаткових надходжень до державного бюджету внаслідок збільшення прибутків вітчизняних експортерів.